Практичний психолог у дитячому садку- це:
• «жива» вода для дитини, якою можна зцілити всі рани душі;
• «швидка допомога»;
• садівник, який знає, куди посадити ростки, щоб вони розцвіли дивними квітами і які потрібні умови для кожної рослини, і які сусіди;.
• місток між дитиною й іншими дітьми;
• дорослий, котрий по-справжньому любить гратися;
• творець психологічного клімату в колективі й каталізатор його творчого потенціал

Практика показує, що нерозуміння батьками ролі психолога в дитячому садку призводить до уникнення і відмови зустрічі з ним.

Хочеться відразу роз'яснити ситуацію: психолог і психіатр, (з яким часто нас порівнюють) мають суттєві відмінності в роді діяльності.

Психіатр - лікар, що займається відхиленням (порушеннями) в психічній сфері людини. Він може поставити діагноз, призначити, при необхідності, медикаментозне лікування, дати направлення в спеціалізований садок.

Психолог (дитячий) – педагог, який займається з дітьми, які не мають відхилень у психічній сфері. Він не ставить діагноз, а може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє.

Основними методами роботи психолога є - спостереження за розвитком дитини на всіх вікових етапах, відстеження динаміки розвитку пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер дитини.

Діти зазвичай з великою охотою відвідують такі заняття. Нажаль, вирішити психологічні проблеми дітей тільки в умовах дитячого садка, на заняттях з психологом неможливо.

Без взаємодії з батьками дитини така робота буде носити поверхневий характер, і та позитивна динаміка, яка з'явиться у розвитку дитини, дуже скоро зійде нанівець. Тому, в першу чергу, бажання батьків взаємодіяти з психологом, допомогти дитині подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на шляху змін на краще.

Тільки спільна плідна робота дасть позитивний результат.

Як відомо, краще не чекати проблеми, а зробити все, щоб її уникнути. Тому взаємодію з психологом краще починати з самого раннього віку.

Починаючи з ясельного віку кожна дитина потрапляє під пильну увагу педагога-психолога, який супроводжує процес адаптації дитини до дитячого садку. Перебуваючи в групі, психолог виділяє дітей зі складною адаптацією, спостерігає за особливостями його нервово-психічного розвитку, всіляко підтримує його, проводить розвиваючі і психопрофілактичні заняття з групою дітей, зазвичай у вигляді рухливих ігор, пальчикової гімнастики, логоритмічної гімнастики.

Батькам, які оформляють дитину в дитячий садок, рекомендовано пройти індивідуальну консультацію з психологом, з метою отримати максимально повну інформацію про особливості характеру дитини, познайомити батьків з розпорядком дня в дитячому садку.

Бесіда, спостереження, анкетування – методи, які допомагають психологу на консультації краще зрозуміти і спрогнозувати варіанти розвитку дитини, підібрати і спрогнозувати варіанти розвитку дитини, підібрати оптимальні умови для розкриття його інтелектуальних особливостей.Батькам буде корисно навчитися дивитися з боку на свою дитину і підібрати оптимальну стратегію її виховання, що опирається на безумовну любов і довіру.

Допомога дитині в період адаптації до вступу в дошкільний навчальний заклад

От і сталося! Вам, тобто Вашій дитині виповнилося три роки - пора віддавати чадо в дитячий сад. Звичайно, можна оформити дитину в дошкільний заклад і в більш ранньому віці, але тоді період адаптації до садка триватиме більше часу. Якщо у трирічної дитини він триває близько 10-14 днів, то півторарічний малюк звикати буде набагато довше.

Так що оптимальний вік для вступу в садок - це 3 роки.

Тепер потрібно вибрати дошкільний заклад, який максимально відповідає Вашим вимогам. Раджу не відкладати цю справу у дальній ящик, а приступити до цього процесу з усією відповідальністю.

Не забувайте, що найближчих 3-4 роки Ваш малюк буде практично весь свій час проводити в колективі однолітків і вихователів, так що не забудьте познайомитися з педагогом і поспостерігати деякий час за його методами виховання. Це можна зробити під час прогулянки, куди Ви можете прийти разом зі своєю дитиною. Нехай Ваша дитина познайомитися з дітьми, пограє разом з ними в ігри.

А тепер запам'ятайте кілька правил, які Ви повинні по можливості дотримуватися для прискорення періоду адаптації:

1. Не залишати малюка в дошкільному колективі на цілий день, якомога раніше забирати малюка додому, хоча б перші два-три дні (до прогулянки, до обіду, до сну, відразу після сну).

2. Створити спокійний, безконфліктний клімат для нього в сім'ї.

3. Щадити його ослаблену нервову систему. Створити будинку, по можливості, такий самий режим, який існує в дитячому саду. Режим дня групи повинен бути в куточку батьків, або запитайте у вихователів.

4. Набагато скоротити перегляд телевізійних передач.

5. Як можна раніше повідомити лікаря і вихователям про особистісні особливості малюка.

6. Чи не кутати дитини, а одягати його так, як необхідно відповідно до температури в групі. Обов'язково у шафці дитини має бути повний змінний комплект одягу. І теплі речі на випадок похолодання або дощу.

7. Чи не обговорювати у присутності дитини вихователів, так як педагог втратить авторитет в очах дитини. Крім того, все що Ви говорите або робите будинку при дитині, стає надбанням громадськості. Так як малюк поспішає поділитися з вихователем і одногрупниками всім, що дізнався і побачив нового. Нерідко вихователь розповідає мені (я працюю психологом в дитячому садку), як діти повідомляють їй про те, що не будуть її слухати, тому що мама казала, що вихователь щось неправильно зробила або сказала.

8. Щовечора цікавитися у дитини про те, як пройшов день, що сталося нового і цікавого.

9. Якщо період адаптації у вашої дитини затягнувся на дуже тривалий час, зверніться до психолога дитячого садка. Психолог проведе з вашою дитиною корекційну роботу (тренінг, який складається з декілька цікавих ігор) спрямовану на прискорення періоду адаптації до умов дитячого садка. Тренінг проводиться з невеликою групою дітей.

Хочу Вас заздалегідь попередити, як буде протікати період входження дитини в колектив, і взагалі в дитячий сад. По-перше, не лякайтеся, якщо на другий день (саме на другому, а не на перший) дитина буде сильно плакати. Він вже зрозумів, що його мама (тато, бабуся, дідусь ...) збираються залишити його тут на довгих кілька годин.

Адже в перший день для нього все нове. Багато іграшок, багато таких самих чоловічків, як і він, тітка-вихователь (деякі малюки називають перший час вихователя мамою). І дитина не відразу помічає, що він залишився без батьків. Ваше завдання в перший день полягає в тому, щоб Ви забрали дитину до того, як він це розумний. Так що краще за все не йти з саду, а бути десь по близькості. І за першим покликом вихователів забрати дитину додому.

А на другий день малюк вже розуміє, що його мама піде, і він залишиться зовсім одна. Але повірте, дуже мало дітей протягом усього дня плачуть так само, як у перші хвилини, коли малюк переступає поріг дитячого садка, тримаючи маму за руку. Всім відомо, що наші діти - це маленькі маніпулятори. До тих пір, поки мама не пішла, дитина вірить, що якщо голосно плакати, то мама зглянеться і забере його звідси. Як правило, як тільки мама залишає дитини в групі, увага дитини швидко переключається на щось цікаве і захоплююче, наприклад, на нову гру, або яскраву іграшку.

Бажаю Вам і Вашій дитині удачі при входженні в колектив однолітків. Із задоволенням відповім на всі Ваші запитання.

/Files/images/ab1352ca0952afc603a38ec733ca38d6.gif

ПРО ДИТЯЧІ СТРАХИ

Що таке дитячі страхи: привід для серйозного занепокоєння чи просто дитячі капризи, вигадки дітей у спробі привернути до себе увагу дорослих? Більшість дорослих вважає дитячі страхи примхами малюків і не приділяє їм потрібної уваги. «Не вигадуй! – каже дитині батько. – Ніяких Бармалєєв не існує, тому негайно лягай спати і заплющуй очі!»

Недивно, що після таких слів страх у дитини не тільки не зникає, але ще й посилюється, а постійне очікування того, що зараз у кімнаті з’явиться злий Бармалєй, може спричинити порушення сну і навіть неврози.

Діти до шестирічного віку живуть у значно більш непередбачуваному та емоційно напруженому світі, ніж це можуть уявити собі батьки, хоч самі колись були дітьми. В цьому дитячому світі все здається новим і неочікуваним. Кожна година приносить нові загадки, здивування, потрясіння, і, проживаючи ці години, маленька дитина гостро відчуває свою безпорадність у порівнянні з дорослими. Батьки не можуть знову повернутися у той світ маленької дитини, але вони повинні і можуть зрозуміти, що мешкання в ньому пов’язано з широким колом переживань, в тому числі і страхів.

Страх – це негативний емоційний стан людини, який виникає при отриманні інформації про загрозу її біологічному чи соціальному стану, про реальну чи уявну загрозу. Страх знижує життєдіяльність організму, паралізуючи чи мобілізуючи енергію. Страхом називають і один із способів виховання, фактор регуляції поведінки.

Для правильного оцінювання впливу страхів на процес формування особистості необхідно знати особливості їх вікової динаміки в нормі, їхню структуру на різних етапах формування особистості та виявлення страхів залежно від низки детермінант.

Страх виконує різноманітні функції у психічному житті людини. Так, як і реакція на загрозу, він допомагає людині уникнути зустрічі з нею, відіграючи тим самим захисну адаптивну роль у системі психічної регуляції. Страх може бути своєрідним засобом пізнання навколишньої дійсності, що приводить до більш критичного і вибіркового ставлення до неї.

Як відбувається зародження страху в дитини? Деякі дослідники вважають, що, з’явившись на світ, новонароджений живе в постійному страху за своє життя. За результатами дослідження психіки в допологовий період розвитку, плід сенситивний до широкого набору материнських емоцій. Коли мати переживає тривожність, ритм її серця прискорюється, посилюється експресивність мовлення, і це призводить до додаткового виділення гормонів плоду, викликає тахікардію плоду, його гіпоксію. Навпаки, позитивні материнські емоції викликають підсилення росту, спокій і збільшення інтелекту плоду. Для всього подальшого життя людини надзвичайно важливим є ранній досвід взаємодії дитини та матері. Для благополучного психосоціального розвитку дитини недостатньо однієї лише турботи про її фізіологічні потреби. Найважливішою умовою нормального психічного та соціального розвитку є материнська любов. Якщо ж малята відчувають недостатність чи відсутність необхідних життєвих умов чи налякані надлишком подразників, то ці діти відчувають страхи. Дослідження вчених свідчать про те, що дитячі страхи у випадку нормального розвитку є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і загалом мають позитивний адаптаційний зміст. Якщо ж загальна сума страхів обмежує дитину певними засобами реагування та взаємодії із зовнішнім світом, що виключає інші можливості, то може виникнути стан психічного напруження, безпорадності, абсолютного безсилля.

Узагальнення літератури з проблеми дослідження дає змогу систематизувати зміст типових дитячих страхів на основі вікової періодизації психічного розвитку з урахуванням соціальної ситуації розвитку, характерної для кожного віку.

У віці до трьох років найбільш поширеними є страх сильного раптового звуку, страх розлуки з батьками, страх незнайомої людини, страх тварин, страх болю, медичних працівників. Дошкільнята бояться смерті, традиційних казкових персонажів, соціальної загрози, тварин, птахів, темряви. У дошкільному віці найбільш частими є переживання страху, коли загрозливим є конкретизований, емоційно насичений образ, який характеризується фантастичним, перебільшеним характером. Аналіз розповідей дітей про свої страхи, дозволяє припустити, що в центральному компоненті їх страхів присутні ознаки реальної загрозливої ситуації, простежується реальне співвідношення між характером образу, який втілює страх, і змістом травмуючої ситуації, яка відбулась у житті дитини. Наприклад, «вечірні» страхи, пов’язані з побоюванням появи в кімнаті, під ліжком «лихих істот», частіше зустрічаються в тих дітей, яких батьки «загоняли у ліжко» загрозами покарання чи дійсно у якості покарання.

Наявність страхів залежить від багатьох причин. Доведено, що хлопчики схильні до страхів менше, ніж дівчатка, розлучення батьків у меншому ступені відображаються на дівчатках, ніж на хлопчиках. Діти більше схильні до страхів, якщо їх батьки часто сваряться. Занепокоєння, що виникає при цьому, перероджується в страхи, які виникають ще і тому, що дитина не має можливості вплинути на конфлікт батьків і відчуває свою безпомічність.

Дівчатка більш емоційні, ніж хлопчики, і тому виявляють більшу чутливість до конфліктів батьків, а отже більше страждають від страхів. Виявлений також зв’язок між кількістю страхів у дітей та їх батьків. На формування страхів у дітей також впливає як надмірна опіка батьків, так і її відсутність. Страхи дітей можуть виникати при наслідуванні однолітків. Страхи бувають майже в кожної дитини. При цьому вони ще не є показниками того, що з нервовою системою чи взагалі зі здоров’ям дитини не все гаразд. Але в будь-якому випадку страхи – явище негативне, і задача дорослого допомогти дитині. Однак при зіткненні батьків з дитячими страхами основною проблемою, що є перепоною у їх подоланні, є батьківська схильність до повного захисту своєї дитини. Неможливо охоронити дитину від усіх страхів, і не слід цього робити. Уміння бачити й оцінювати в собі страх дозволить дитині ефективно, здоровим шляхом справлятися з тривожною ситуацією. Розумне керування сильними дитячими страхами необхідне для емоційного здоров’я дитини. Для нейтралізації страхів доцільно дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Реагуйте на страхи вашої дитини спокійним співчуттям. Участь і увага з боку батьків може не тільки заспокоїти дитину, але й зробити її більш боязкою. Не можна зменшувати та ігнорувати страх, а також дражнити дитину.

2. Ненав’язливо запропонуйте дитині обговорити її страх. Чим більше ви дізнаєтесь про природу страху дитини, тим краще ви допоможете дитині подолати цей страх. Не тисніть на дитину. Якщо дитина не хоче говорити про свій страх, запропонуйте їй намалювати те, чого вона боїться. Часто дитині зручніше створити зоровий образ, передати його словами.

3. Переконайте дитину, врахувавши особливості об’єкту страху та можливості дитини, подолати страх. Розкажіть дитині про свій власний досвід зіткнення з подібним об’єктом чи ситуацією, а також про те, що ви думаєте про сміливість та можливості вашої дитини в подібній ситуації.

4. Обговоріть з дитиною конструктивні шляхи боротьби зі страхом. Перш ніж висловлювати свою думку, запропонуйте дитині висунути власні ідеї. Дитина зі значно більшим задоволенням буде виконувати план, нею розроблений. Намагайтесь, щоб план не містив точних дрібниць і термінів, які б ускладнили його виконання.

5. Будьте уважні до своєї дитини. Дозвольте їй самостійно обрати темп подолання страху. Дитині може знадобитися деякий період для пасивного відновлення. За необхідністю можна обережно конструювати ситуації, де дитина могла б поступово справлятися зі своїм страхом.

6. Підтримуйте участь дитини в діяльності, спрямованій на подолання страху. Активність допоможе малюку позбавитись відчуття ворожості, незадоволеності, пригніченості, які супроводжують страх. Крім того, така діяльність дозволяє дитині довести самій собі, що вона може керувати собою і деякими проявами оточуючого світу.

7. Тактовно оцінюйте успіхи дитини в подоланні страху. Не змушуйте її звітуватися про свої хвилювання і ситуації, пов’язані зі страхом. За результатами власного спостереження схваліть поведінку дитини.

8. Подавайте гарний приклад. Аналізуйте свої слова і вчинки, щоб не передати свої хвилювання і тривогу дитині. Дитина може наслідувати вашу поведінку, думки.

9. Передбачайте потенційно страхітливі ситуації, вживаючи необхідні заходи для зменшення страху. Не слід оточувати дитину надмірним захистом, але необхідно забезпечити захист у необхідному обсязі.

Поради батькам щодо зниження рівня страхів у дитини:

- Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема, не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

- Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, і остаточно закриється.

- Спрямовуйте і контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

- Прагніть, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.

- Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка».

- Більше заохочуйте, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

- Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин. Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів.

- Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть з нею малюнок.

- Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

- Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

- Змініть образ страху.

- Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи у такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

- Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність фантазії в батьків. Придумайте якусь історію (обов’язково страшну) із власного дитинства, про те, що ви й самі так само боялися, а потім перестали. Нехай син або донька посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом.

- Пам’ятайте – дитина має право на помилку!

- Дитина повинна знати – батьки в будь-якій ситуації підтримають її і не стануть менше любити.

/Files/images/multfilm-36.gif

АЗБУКА ІГРОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Гра - одне з чудових явищ життя. Будучи на перший погляд начебто корисною, насправді вона являє собою складний психологічний процес і є життєво необхідною.

Будь-яка гра народжується як би з наслідування трудовому процесу, але разом з тим має від нього чітку відмінність. Працююча людина робить у багатьох випадках не те, що їй в дану хвилину хотілося б, а те, що необхідно, потрібно, повинно.

Вступаючи ж в гру, людина задовольняє в першу чергу потребу в розвазі і затвердження себе як особистості. У процесі гри її учасник зазвичай ставить перед собою низку завдань, а саме:

• взяти верх, перемогти, виграти;

• попутно приємно провести час;

• задовольнити потребу нервової системи в ігровому азарті;

• підвищити свої здібності або окремі сторони характеру і підняти гру до рівня мистецтва.

Будь-яка гра захоплює людей, змушує їх віддаватися боротьбі, переживати що відбувається всією гаммою своїх відчуттів і тим самим довести нев'янучу силу людського духу.

На результат будь-якого змагання впливають різні чинники, з яких найважливіші природні здібності гравця і емоційність його натури.

Здібності - це закріплена в людині система психічних процесів, що визначають придатність для того чи іншого виду діяльності. Тут і спадкові передумови, і зусилля самої людини з розвитку природних задатків. Наприклад, серед предків, братів і нащадків И. С. Баха (у п'яти поколіннях) ми виявляємо вісімнадцять музичних дарувань. Серед складових таланту найважливіше легкість, швидкість засвоєння і широта охоплення які впливають на результат прийомів даної гри.

Спостерігається і раніше, і пізніше прояв здібностей. Нерідкі випадки, коли людина в юні роки нічим видатним не відрізняється, а в зрілому і навіть похилому віці стає крупним фахівцем, ученим, художником і т.д. Інші, навпаки, обіцяють в молодості багато, а подорослішавши, очікувань не виправдовують - це так звані вундеркінди.

Але особливої пошани заслуговують люди, що рано заявили про себе і не розгубили здібностей до кінця життя. Інший важливий чинник - емоційність людської натури. Переживання людини, пов'язані зі ставленням до навколишнього, складають сферу його відчуттів і емоцій. Якщо відчуття є відношення особи до того, що вона робить, то емоції -це відчуття позитивні або негативні. Іншими словами, людина відчуває за допомогою конкретних емоційних переживань.

У грі переживання слідують поперемінно із знаком "+" і "-", ситуація міняється швидко і непередбачувано. Після закінчення партії або її етапу людиною можуть опановувати емоції, які на деякий час створюють гарний або, навпаки, поганий настрій. До позитивних ігрових емоцій відносять, наприклад, цікавість, допитливість, здивування, з яких починається всяке пізнання (у нашому випадку освоєння гри ), а також задоволення, радість, які відчуває учасник змагання, в тому числі - у разі перемоги - протягом значного післяігрового періоду.

Вдалі, сміливі, оригінальні рішення і дії інших гравців можуть викликати у глядачів і сильніші позитивні емоції: захоплення і схиляння. До негативних емоцій відносяться легке роздратування, досада, незадоволення, пригнічений стан. Порушення принципу справедливості, некоректні дії суперника, несправедливі рішення суддів можуть викликати украй негативні емоції - такі, як гнів і навіть огида. Крім перерахованих вище емоцій можна виділити споріднені з ними, але такі, що займають особливе місце сильні переживання - так звані афекти і пристрасті.

Стрімкий, бурхливий вибух емоцій, що приводить до розрядки і одночасно до не контрольованихсвідомістю дій, являє собою афект. Він зазвичай викликається раптовими, дезорганизующими психіку потрясіннями.

У сучасному, все більш комерціаналізуючому спорті програш приводить до афекту. У результаті спортсмен вибивається з колії, а іноді навіть на тривалий час втрачає інтерес до змагань. У стані афекту, як кажуть, людина "втрачає голову". Піддавшись емоційному зриву, вона іноді виявляється здатною на безмовні дії, забуваючи про наслідки того, що творить. У міру ослаблення конфлікт переходить в інтелектуальну сферу, стає предметом спокійного аналізу, його вплив на особистість падає.

Психологи рекомендують людям, схильним до афектів, гальмувати раптові вибухи емоцій, не переходити до дій. У гострій ситуації краще швидше покинути місце виникнення конфлікту, постаратися його забути і перемкнутися думками на інше.

Пристрасть, на відміну від афекту, стійкіше, більш діюче відчуття. Залежно від обставин пристрасть може спалахувати на якийсь час, а потім проходити, слабшати і навіть зникати. Для неї характерна зосередженість, "зібраність" помислів і дій, спрямованих до однієї мети.

Відомий вираз: "Ніщо велике не здійснювалося без великої пристрасті". Для більярдиста пристрасть - це спрага опанувати всіма технічними, тактичними прийомами, це прагнення грати якомога частіше і перемагати, тобто така цінна якість, без якої неможливо досягти серйозних успіхів.

/Files/images/572f25eb2f54.gif

ПОРАДИ БАТЬКАМ ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ

1. У своїх стосунках із дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

2. Уникайте повторень слів «ні» й «не можна».

3. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м’яко.

4. Давайте дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона змогла йог завершити. Розділяйте роботу на короткі, але часті періоди.

5. Давайте короткі, чіткі й конкретні інструкції. Щоб підкріпити усні інструкції, використовуйте зорову симуляцію.

6. Заохочуйте дитину за виконання нею будь-яких видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

7. Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.

8. Дотримуйтесь вдома чіткого розпорядку дня.

9. Давайте завдання на початку дня, а не ввечері.

10. Намагайтесь у вечірній час обмежити фізичну активність.

11. Уникайте скупчення людей.

12. Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером.

13. Оберігайте дитину від утоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

14. Дайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.

Шановні батьки, пам’ятайте: ваша дитина – дар, який потрібно розвивати і формувати. Саме від вас залежить те, яким стане цей подарунок долі!

ДИТИНА І КОМПЮТЕР:

АРГУМЕНТИ «ЗА» І «ПРОТИ»

Чи шкідливий комп’ютер для Вашої дитини? Скільки часу можна проводити за ним? Чи не шкодить він нормальному розвитку дітей?

Комп’ютер може допомогти інтелектуальному розвитку дитини, бо не дисплею оживають фантазії малюка, герої книжок і казок, предмети навколишнього світу, цифри і літери. Одна з найважливіших функцій комп’ютерних ігор – розвивальна. Педагоги і психологи вважають, що під час занять за комп’ютером у дітей покращується пам'ять і увага, дрібна моторика.

Але за останнім дослідженням використання електроніки для навчання і виховання дітей, електроніка впливає на затримку мовленнєвого розвитку, сенсорні процеси. В дітей можуть виникати проблеми з правописом, обмеженням моторних функцій і короткочасної пам'ять.

Окрім того, зорові образи повинні бути зрозумілі для дитини. Вона, сидячи перед екраном, не має змоги активно діяти,тому часто відбувається агресивний і невпорядкований вибух накопиченої і невитраченої енергії.

Не можна забувати і про здоров’я малюка. Діти дошкільного віку не повинні проводити за комп’ютером більше ніж 30 хвилин на день. Треба відпочивати кожні 15 хвилин. На моніторі має бути обов’язково захисний екран.

Надмірне захоплення комп’ютером може спричинити низку труднощів у першокласників:

· Нерозвинуте мовлення;

· Важко переказувати прочитане;

· Дитина може читати, але не хоче;

· Не може сконцентрувати увагу;

· Стає пасивною, байдужою та бездіяльною.

Лікарі вважають, що в ідеалі комп’ютер повинен займати певне місце в житті людини тільки після закінчення формування її вольового та почуттєвого розвитку, тобто з 13-15 років.

Комп’ютер – невід’ємна частина нашого сучасного життя – стає все популярнішим не лише серед батьків. І наше з Вами завдання – зробити його не ворогом, а другом для малюків.

Кiлькiсть переглядiв: 264